- Я можу добути тобі більш докладні відомості, - лукаво продовжувала вона. - У мене, як то кажуть, вуха - як у соссланского мамонта, а око більше, ніж у натовпи роззяв. І це правда. Ентрері потрусив гаманцем на поясі. - Ти переоцінюєш моє багатство, - сказав він. - Озирнись &8209; ка по сторонах, - взяла в облогу його Двавел. - У мене є все, що мені треба.

Навіщо мені ще золото, хоч з Сріблястої Місяця, хоч ще звідки? Вона навмисне згадала сріблясту Місяць, щоб він зрозумів, що вона знає про його мандрах. - Назви це дружньою послугою, - пояснила жінка &8209; хафлінг, - за яку ти мені, можливо, коли &8209; небудь відплатити. Поки Ентрері обдумував пропозицію, на його обличчі ніщо не позначалося.

Отримати потрібні відомості, та ще й дурно? Вбивця дуже сумнівався, що жінці &8209; хафлінгу коли &8209; небудь будуть потрібні його послуги, тому що маленький народець зазвичай дозволяв свої труднощі без допомоги вбивства.

А якщо Двавел і звернеться до нього, він може погодитися, а може й відмовитися. Ентрері, звичайно, анітрохи не боявся, що Двавел відправить по його сліду своїх головорізів &8209; коротунів. Напевно все, що їй було потрібно, - мати випадок похвалитися, що Артеміс Ентрері у неї в боргу, і вже від одного цієї заяви у більшості мешканців вулиць Калімпорта кров відлила б від особи.

Ентрері зараз потрібно було вирішити, чи дійсно йому потрібні ті відомості, які Двавел пропонувала розвідати. Він міркував ще з хвилину, а потім кивнув на знак згоди. Двавел засяяла. - Тоді приходь завтра вночі, - сказала вона. - У мене буде що тобі розповісти. Вийшовши з «Мідного мурашки», Артеміс Ентрері довго думав про Дондоне.

І чому &8209; то кожен раз, коли в його пам’яті спливав образ жирного хафлінга, запихали в рот шматок пирога, його охоплювала непояснена лють. Чи не огиду, а саме лють. Розбираючись у своїх почуттях, він подумав, що якщо і міг у Калімпорте вважати кого &8209; небудь своїм другом, то тільки Дондона Тіггервілліса.

- Звідки мені знати? - Обурився він, але Кетті &8209; бри цим було не дошкулити. Реджіс озирнувся на Бренора, шукаючи підтримки, але напіводягнений дворф вже поспішав до них, схвильований не менше Кетті &8209; бри і, очевидно, як і вона, готовий обвалити свій гнів на хафлінга. - Дзірт сказав, що вони повернуться завтра чи післязавтра, - покірно промовив Реджіс. - А куди вони пішли? - Зажадала Кетті &8209; бри. Хафлінг знизав плечима, але дівчина схопила його за комір і ривком поставила на ноги, не давши навіть пікнути.

- Ти що, знову збираєшся грати в цю гру? - Грізно запитала вона. - Знайти Кіерстаада і вибачитися, напевно, - сказав хафлінг. - Хлопець на це заслуговує. - Добре, якщо в хлопчика прокинулася потреба вибачитися, - сказав Бренор.

Мабуть, задовольнившись цим припущенням, дворф рушив на своє місце. Але Кетті &8209; бри не відпускала Реджіс, недовірливо похитуючи головою. - Нічого в ньому не прокинулось, - сказала вона, і дворф знову став уважно прислухатися.

- Не час ще, і зовсім не туди вони пішли. - При цьому вона присунулась ближче до хафлінгу, але відпустила його. - Ти повинен мені сказати, - м’яко продовжувала вона.

- Хіба можна грати такими речами? Ми разом виходили півсвіту, хіба ми не заслужили хоч краплі довіри? - Вони пішли за велетнями, - випалив Реджіс, зворушений благаючими поглядом синіх очей дівчини та серйозністю її доказ, хоча сам не зрозумів, що зізнався. - Пф! - Пирснув Бренор, стукнувши ногою. - Клянуся мізками пустоголовий орка! Чому ж ти раніше не сказав? - Тому що ви б змусили мене туди йти, - запально відповів Реджіс, але Кетті &8209; бри близько схилилася до його обличчя, і він тут же перестав сердитись.

- Здається мені, що ти завжди знаєш занадто багато, а кажеш занадто мало, - гримнув дівчина. - Як в той раз, коли Дзірт пішов з Міфріл Халла. - Я слухаю, - втягуючи голову в плечі, сказав хафлінг. - Одягайся, - звеліла Кетті &8209; брі, і Реджіс здивовано подивився на неї. - Ти ж чув, - гаркнув Бренор. - Ви хочете йти туди, - запитав маленький чоловічок, ткнув пальцем у темряву ночі тундри. - Зараз? - Не вперше мені доводиться висмикувати цього навіженому ельфа з пащі єті, - пирснув Бренор, прямуючи до свого місця.